Вечори відпочинку

                    

	Вечір

«Гостинно запрошуємо на українську ярмарку»

Казкар:  За горами високими,

За морями глибоким,

У царстві тридев’ятому,

Незнаному непочатому,

Жив – був Цар – голова

Добре знав свої права

Справи вів майстерно,

Не карав даремно.

Країна в нього чарівна

У річках не видно дна,

А вода у них жива

І їстівна вся трава.

Бо цар контролював «лічно»

Стан справ екологічних.

І було у Царя четверо дітей,

Як у всіх «продвинутих» людей:

Три синочки, а четверта дочка.

Сини усі як орли,

І розумні, і роботящі були.

А дочка – жди біди,

З нею клопоти завжди:

То дивись розкисне,

То сумом нависне,

То по покоях скаче,

То три тижні ридма плаче.

Як сльозами все заллє,

Зовсім з ліжка не встає.

Так що бідний батько – Цар

Мав не доньку, а «кошмар».

(З’являється Цар і донька. Співають)

Цар:       Ой ти бідненька моя, мила донечко.

Хочеш «Баунті» куплю, моє сонечко.

Хочеш чіпсами тебе пригощу.

Дочка:    Я нічого не хочу!

Цар:       Ой ти, донечко, моя, тай сердешная.

Може «Кіндера» тобі нетутешнього.

В «Мерседесі» тебе, хочеш промчу.

Дочка:    Я нічого не хочу!

Цар: (говорить)

Щоб закінчився нарешті, оцей скандал,

Хочеш у палаці я влаштую нині бал?.

І гостям на бал запрошення пошлю.

Ну що скажеш, любонько?

Дочка:    То кажеш бал?

Ну, що ж можливо, це саме те, чого я бажаю,

Але не в палаці, а на площі.

Хочу побувати на українській ярмаці.

Мені нудно в хаті жить

Ой веди ж мене із дому,

Де багацько шуму, грому,

Де гопцюють все дівки.

Де гуляють парубки!

На сцені: Цар, дочка і царські гінці.

Цар:       Ну ж бо, хлопці, молодці,

Прудконогії гінці,

Шлю я вас у всі кінці.

Рознесіть но прудко, враз

Государевий указ.

       (Читає указ)

«Всі хто з донькою знайомий і не знайомий,

На площу спішіть ярмаркову,

Бо на площі буде бал,

Щоб з собою кожен взяв 100 пісень, віршів і жартів,

Показать чого всяк вартий.

Хто зуміє догодити, дочку любу звеселити.

Буде з нею заручений,

Ще й пів – царства вручимо.»

Казкар:  І помчали гінці той указ у всі кінці.

Ось і ранок вже надходить,

До вікна наш Цар підходить.

Цар:       Донько, золотко, дивися

Щось з’явилося, здається.

Дочка:   Бачу, курява стоїть,

Вершник соколом лежить

А за ним, мов зграя птиць

Безліч всяких колісниць.

Ярмарка

(2 куми сидять на стільцях, спинами один до одного).

Перший кум: Куме!

Другий кум:  А що?

Перший кум: То це ви поросят везете продавати?

Другий кум: Та везу.

Перший кум: А гарні?

Другий кум: Якби ще і їли, то були б нічого.

Перший кум: А що не їдять?

Другий кум: Не їдять, щоб вони виздихали!

                      А ви, куме, корову вирішили продати?

Перший кум: Еге ж.

Другий кум: А чи добра корова?

Перший кум: Добра! Якби ще й молоко давала, то ціни б їй не було!

                Тпр – у – у!    Приїхали!!!

(Торгують).

1-й кум: Купуйте поросят, налітайте! Гарні поросята.

А що вже їдять! Вуха пооб’їдають.

Якби було чим годувати нізащо не продавав би!

Купуйте поросят.

2-й кум: Продаю корову! Така добра корова.

Купіть корову, не пошкодуєте!

Що? Чи багато молока дає?

Та стільки, що не будете знати, куди дівати.

Якби вдома зайве відро було, ні за які гроші не продав би!

Аж серце болить, та що поробиш, мушу. Купіть!

(Люди підходять, купують. Куми  рахують гроші, ховають).

1-й кум:  Зітхає.

2-й кум:  А чого ви, куме невеселий?

Поросят продали, гарні гроші взяли, радіти треба.

1-й кум: Та воно то так, але мені того чоловіка жаль,

Його ж вдома жінка з’їсть.

2-й кум:  Еге, куме, а мені думаєте не шкода того покупця?

Ще й як! Хіба ж у мене серця нема, чи що?

Оце як подумаю, що його бідного вдома чека, то

Серце аж заходиться. Та що ж вдієш.

1-й кум:  Слухай, куме, а давай вдаримо лихом об землю,

Та й підемо прогулятися ярмаркою.

Казкар:   Чи доводилось вам побувати на українській ярмарці.

Що Боже ти мій, Господи, чого нема на тій ярмарці.

Колесо, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі.

Так, що хоч би в кишені було рублів із тридцять,

То й тоді б не закупив усе.

А ще не замінимими атрибутами української ярмарки є сміх,

Жарти і звичайно, пісня.

Пісня.

Ой продала дівчина курку

Та й купила козакові люльку

Люльку за курку купила

Вона його вірно любила.

Ой продала дівчина гребінь

Та й купила козакові кремінь

Кремінь за гребінь купила

Вона його вірно любила.

Ой продала дівчина сало

Та й купила козаку кресало

Кресало за сало купила

Вона його вірно любила.

Ой продала дівчина душу

Та й купила тютюну папушу

Тютюну за душу купила

Вона його вірно любила.

(З’являються куми).

1-й кум:  Куме, а що це там за парубок дівчат розвеселяє,

А ті регочуть, аж за боки беруться.

Парубок 1: Слухайте, дівчата, я розкажу вам, що зі мною колись

було, та тільки цур – не перебивати і «брешеш» не казати,

а то покину розповідати.

Було це тоді, коли мого батька ще й на світі не було, а ми з

дідом удвох на печі жили, на комині хліб сіяли, на припічку

молотили та півнями до млина возили. От дав мені раз дід

здоровенний гріш, отакий, як голова, та й каже: «Піди на

ярмарок та купи  кобилу, а на здачу сокиру». Полетів я на

півневі на ярмарок, купив отакенного оселедця та бубликів

в’язку, поснідав гарненько, купив кобилку смирненьку.

Загнуздав її, до хвоста сокиру прив’язав та й їду собі

додому.

      Моя кобилка трюх-трюх, а сокира цюк, цюк та й

відрубала кобилі ногу.

      А я хлопець не дурний, зліз із кобили, зрубав вербу

тоненьку, приладнав кобилі гарненько і тільки рушив їхати,

як верба раз і зачепилася за небо.

     Що ж тут робити? Поліз я по вербі, щоб відчепити та й

заліз на небо. Дивлюсь, а там циган лопатою гроші віє. Я

привітався до нього, та й іду собі далі. Аж виджу, кум

Грицько, який торік помер, у казані сидить, а там смола

кипить.

-       «Здорові були, куме, а чи не змерзли?» - питаю.

А кум Грицько відповідає:

- «Та що ви, куме, тут так добре, як дома на печі».

«Ой», - думаю собі, «Куме, мусите так казати, за те вам така кара, щось те горілку дудлили». І пішов собі далі.

     Іду собі, іду, а мене хтось за чуба хвать, як розкрутить, то я просто з неба й упав ось коло вас, дівчатка дорогенькі.

Дівчата: От бреше. Ти дивись, і оком не моргне.

(Одна дівчина заігрує з парубком і співає пісню: «Ой ти гарний, Семене»).

Дівчина: Ой ти гарний, Семене,

Іди сядь коло мене,

І корова в мене є.

Сватай мене, Семене.

Парубок: Нащо мені та корова

Ти сама, як та ворона

А я візьму в одній льолі

Аби мені до любові.

Дівчина: Ой ти гарний, Семене,

Іди сядь коло мене,

І ячниця в мене є.

Сватай мене, Семене.

Парубок: Нащо мені та ячниця

Ти сама, як та мазниця

А я візьму в одній льолі

Аби мені до любові.

Дівчина: Ой ти гарний, Семене,

Іди сядь коло мене,

І горілка в мене є.

Сватай мене, Семене.

Парубок: Якщо в тебе є горілка,

Тоді справді гарна дівка.

І любити тебе буду

Зроду в житті не забуду.

2-й парубок: Знаєте, панове товариство, хотів я порадитись з вами.

Оце надумав женитись. Годі мені бурлакувати. Та не знаю,

яку мені брати: чи сліпу, чи криву, чи безносу, бо проста не

піде за мене.

-       А ти на Василині женися!

(Пісня: «У дівчини Василини»).

3-й парубок: А ну, шановне товариство, мою загадку відгадайте:

«Що хочеш купити – не купиш, що хочеш продати – не

продасиш?».

-       Такого не бува, за гроші все можна купити.

3-й парубок: Е ні, всього не купиш, молодість не купиш ні за які

Гроші, а старість нікому не продасиш.

Дівчина: А ще кохання не купиш за гроші. Он Стецько із п’єси:

«Сватання на Гончарівці», так і не добився кохання Ульяни,

хоч і багатим був.

Сценка «Сватання на Гончарівці»

Ульяна:  От життя настало! Поки була неосвідченою сільською

дівчиною, то всі парубки з мене очей не зводили. На що вже

наш Стецько, оте опудало горохове і той проходу мені не

давав:

- «Виходь та виходь, Ульяно, за мене заміж!»

А тепер що?

В ліцеї навчаюся, зачіску нову зробила, плаття – шик,

туфлі – модерн, губки – бантиком, брови – шнурочком,

заміж – хоч сьогодні, а женихів путніх – чортма! Навіть

Стецько – і той кудись запропастився.

(З’являється «розфранчений» Стецько з парасолькою в руках, у модному капелюсі, здалеку розглядає

Ульяну з-під руки козирка).

Стецько: Так-так… Подивимось, перевіримо, подумаємо…

Ульяна:    О-о-о. За вовка промовка, а він з лісу.

                    (Голосно до парубка)

Добридень, Стецю! А я дивлюсь, і не впізнаю ніяк! Чи це

ти, чи не ти?

Стецько: Та я це, Ульяно, власною персоною – Стецько 

Кандзпобенко, прошу любити і поважати.

Ульяна:   Та що це з тобою, Стецю? Голос твій, а з виду їй-богу

чужий чоловік.

(Убік)

Гляньте на нього, наче блекоти об’ївся, і не залицяється як

Завжди.

Стецько: Та я, Ульяно, як ото батькових останніх кабанів на базарі

сплавив, то подався зразу по заграницях, досвід, значиться

переймати.

Ульяна:    І що?

Стецько: То я тепер не мішок з грішми, а бізнесмен! Зрозуміла?

Ульяна:    Ну то й що тепер?

Стецько: Що, що… Слухай уважно і не перебивай. Я оце до тебе і

приміряюся – чи потягнеш ти у моїй фірмі менеджером?

Фігурка в тебе нічого. Плаття підходящого фасону.  

Ульяна:    І що?

Стецько: А те що можна було б нам і контракт підписати… і гарну

зарплатню тобі дати. Якщо…

Ульяна:    Якщо що?

Стецько: Якщо заміж за мене підеш?

Ульяна:    Ти знову за своє. Стецю! Цур тобі! А що ж ми будемо

робити, як поженемось?

Стецько: Наваримо вареників із сиром і бедемо їх з медом їсти. А ще

ти будеш мені сорочки прати. Борщ варити, в хаті

підмітати, гусей та корів пасти, грядку сапати.

Ульяна:    А ти казав, що в менеджери мене візьмеш!

Стецько: То це і є професія менеджера – навчитися управляти мною

і моїм господарством.

Ульяна:    Ні, Стецю, не хочу я бути твоїм менеджером і заміж за тебе

не хочу. Мої мрії не сходяться з твоїми. Тож прощавай.

Стецько: Ульясю, куди – ти, я ж тебе на руках носитиму…

Пісня «Ой під вишнею, під черешнею».

(Виходять куми).

1-й кум: А що це там таке продають, що так жінок багато 

зібралося?

2-й кум: Інтересно, пішли подивимось.

1-й кум: Та це ж Одарка свого Василя – чоловіка вивела на базар, та й

ніяк сторгувати не може.

Пісня «Ой там, на товчку, на базарі»

(Вибігають дві кумасі  і сваряться).

1-а кума: Ще буде казати що неправа.

2-а кума: А щоб тобі пір’я в роті поросло.

1-а кума: А щоб тобі на голові лопухи виросли.

2-а кума: А щоб тобі зуби повипадали.

1-а кума: Щоб тебе лихоманка трясла.

Пісня: «Вкрала курку, вкрала».

1-а кума: Ой жила ж, я жила,

Та й біди не знала

Поки в мене моя

Кумця курочки не вкрала.

Вкрала курку, вкрала!

2-а кума: Тож кажу не брала!

Разом:      Щоби тобі, моя кумцю,

Мовоньку забрало.

2-а кума:  Ой сиджу, собі сиджу

Та й думку гадаю

Нащо мені твоя курка

Як свою я маю?

1-а кума:  Вкрала курку, вкрала!

2-а кума:  Тож кажу, не брала!

Разом:      Щоби тобі моя кумцю,

Мовоньку забрало.

1-а кума:  Сварилися, сварилися

Цілий день і нічку

Забігаю до кумасі,

Заглядаю в пічку,

Кипить, кипить моя курка.

Ні вмерти, ні жить.

2-а кума:  Беріть, беріть кумцю гроші

Та лишень мовчіть.

2-а кума:  Вкрала курку, вкрала.

А кажеш «Не брала»

А щоб тобі моя курка

В вилицях застрягла.

(На сцену вибігає гурт циган.

Співають і танцюють.

Одна підходить до глядачів просить поворожити).

Пісня: «Ой на горі, цигани стояли».

Ой на горі, цигани стояли   (2р)

Стояла, думала циганочка молода.   (2р)

Один циган не п’є, не гуляє    (2р)

Стояла, думала циганочка молода.     (2р)

Він циганку свою виглядає    (2р)

Стояла, думала циганочка молода.      (2р)

Ведучий:  Від старого і малого –

Всі ми любим щедрий сміх,

Бо з потворного й смішного

Посміятися не гріх.

Добрий сміх не б’є, не мучить

Він на світі жити учить

Тим і бажаний для всіх.